Дипломы, курсовые, рефераты в Киеве
Главная » Каталог бесплатных работ » Правоведение юриспруденция криминалистика » Рефераты

Митна політика України
[ Скачать с сервера (11.7Kb) ] - Язык работы: украинский21.02.2011, 15:31
www.diplomservis.com
===

Реферат на тему:
Митна політика України

ПЛАН
Вступ
1. Поняття митної політики
2. Правове регулювання митної політики України
3. Проблеми формування чіткої митної політики держави. Митна політика і національна безпека
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Митна політика є одним з дієвих інструментів державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, в першу чергу – захисту внутрішнього ринку чи стимулювання виходу вітчизняних товарів на міжнародні ринки.
Поняття національних інтересів та національної безпеки в даному випадку виступає тією головною категорією, за якою можливе визначення ефективності та актуальності державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин.
Митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.
Митна політика нерозривно пов'язана з порядком переміщення товарів та транспортних засобів через державний кордон, оскільки вона, виходячи з конкретних цілей і завдань, що стоять перед нашою державою, визначає головні цілі і функції діяльності митних органів. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством.
Додержання конкретних принципів формування митної політики при визначенні головних національних інтересів та напрямів державної політики є конче необхідним саме для молодої держави, якою є Україна, оскільки вона ще не має сталої політичної та правової системи, яка мала б забезпечити стабільність та спадкоємність її розвитку.

1. Поняття митної політики
Митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.
Поняття національних інтересів та національної безпеки в даному випадку виступає тією головною категорією, за якою можливе визначення ефективності та актуальності державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин. Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).

2. Правове регулювання митної політики України
Розпочнемо з правового регулювання митної політики України. У Конституції України 1 існує декілька норм, які безпосередньо регулюють питання митної політики та митної справи. По–перше, необхідно назвати ст. ст. 17 та 18 Конституції України. Правові норми, що містяться в них, встановлюють головні завдання діяльності держави в зовнішній сфері. Так, вже згадувана ч.1 ст. 17 Конституції України визначає захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки до найважливіших функцій держави; ч.3 цієї ж статті покладає забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України на відповідні правоохоронні органи та військові формування, до складу яких відносяться і підрозділи державної митної служби. Стаття 18 Конституції України встановлює головні цілі зовнішньополітичної діяльності держави, частиною якої є і митна політика. Зокрема серед таких цілей називаються: "...забезпечення національних інтересів і безпеки шляхом підтримання митного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права".
Що стосується функцій органів державної влади в сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин, то в першу чергу необхідно назвати ст. 92 Конституції. Пункт 9 ч. 1 цієї статті відносить "засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи" до питань, які визначаються виключно законами України; а п. 1 ч. 2 тієї ж статті, зокрема, визначає, що також виключно законами України встановлюються "система оподаткування, податки і збори". Інша конституційна норма, що регулює суспільні відносини у сфері митного права, знаходиться у п. 8 ст. 116 Конституції; ця норма зобов'язує Кабінет Міністрів організовувати і забезпечувати здійснення зовнішньоекономічної діяльності України і митної справи. Таким чином, функції щодо проведення митної політики розподіляються між державними органами у відповідності до принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, що його було закріплено ст. 6 Конституції України.
У вищеназваних нормах безпосередньо згадується митна справа, але крім того можна знайти в Конституції велику групу норм, які тим чи іншим чином торкаються питань, які постають у зв'язку з державним регулюванням зовнішньої торгівлі. Тут необхідно назвати і ст. 106 Конституції, яка визначає повноваження Президента України; і ст. 107, яка регламентує діяльність Ради національної безпеки та оборони України, та багато інших. Не слід забувати і про правові норми, які закріплені у Розділі 2 Конституції "Права, свободи і обов'язки людини і громадянина". Ці норми є дуже важливими щодо визначення правового статусу фізичної особи та її прав при переміщенні через митний кордон України товарів та транспортних засобів, а також при розгляді, в тому числі і судовому, справ щодо правомірності дій митних органів стосовно цієї особи, її прав та законних інтересів, тим більше, що ч. 2 ст. 8 Конституції України встановлює, що всі конституційні норми є нормами прямої дії і гарантує право будь–якої особи на судовий захист цих прав. Це стосується і випадків порушення прав громадян у сфері митного права, і, наприклад, при оскарженні в судовому порядку дій посадових осіб митних органів уможливлюється застосування формули "громадянин проти держави Україна". З огляду на це є доцільним законодавче закріплення у Митному кодексі України основоположного принципу митної політики України про те, що всі особи на рівних засадах мають право на ввіз та вивіз товарів та транспортних засобів. Ніхто не може бути позбавленим права або обмеженим у праві на ввіз або вивіз товарів або транспортних засобів, окрім випадків, передбачених законами України.

3. Проблеми формування чіткої митної політики держави.
Митна політика і національна безпека
Митна політика нерозривно пов'язана з порядком переміщення товарів та транспортних засобів через державний кордон, оскільки вона, виходячи з конкретних цілей і завдань, що стоять перед нашою державою, визначає головні цілі і функції діяльності митних органів. До того ж, митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відзначити підтримання міжнародної безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних та токсичних речовин та так званих "критичних технологій", підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів [6,ст.5].
На превеликий жаль, в діючому українському законодавстві не існує чіткого визначення митної політики та її функцій. Так, наприклад, в ч. 1 ст. 2 Митного кодексу України 1 лише закріплено, що Україна самостійно визначає свою митну політику, а в ч. 2 цієї ж статті, зокрема визначене право України вступати у митні союзи з іншими державами та приймати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій. Стаття 8 МКУ визначає компетенцію різних органів державної влади щодо питань митної політики. Так, частиною 2 ст. 8 МКУ до компетенції Верховної Ради України віднесене визначення головних напрямів митної політики України, структури системи органів державного регулювання митної справи, розмірів мита та умови митного обкладення, спеціальних митних зон та митних режимів, а також перелік товарів, переміщення котрих через митний кордон України заборонено. До компетенції Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. З ст. 8 МКУ віднесено, в першу чергу, забезпечення виконання митної політики України у відповідності до законів України, і подано перелік засобів її реалізації. Зокрема, до повноважень Кабінету Міністрів віднесено: встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури, координація діяльності різних органів виконавчої влади, проведення переговорів та укладення міжнародних договорів, представлення на розгляд Верховної ради пропозицій щодо системи митних органів. Безпосереднє управління .в сфері митної справи належить до відома Державної митної служби України.
Проблемою, яку розглядають багато авторів, є те, що нашим законодавцем при розробці нормативно–правових актів, які належать до сфери митного права, не було приділено достатньої уваги визначенню ролі та місця національних інтересів та питань забезпечення національної безпеки України у формуванні та проведенні в життя митної політики, хоча саме національні інтереси є тим наріжним каменем, на якому повинна будуватися державна політика. Національна безпека і національні інтереси є взаємопов'язаними проблемами і носять, у першу чергу, політичний характер, а вже потім, набувши конкретного суспільного і державно–політичного змісту і значення, знаходять свій формальний вираз у конкретних нормативно–правових актах різних органів публічної влади.
У загальному розумінні "національна безпека – це державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та кожного його члена".
У залежності від об'єктного складу (особи, суспільства або держави, що є об'єктом загрози) ми можемо класифікувати: міжнародну безпеку, національну безпеку (безпеку держави), особисту безпеку (безпеку конкретної особи) та суспільну безпеку (безпека невизнаного кола осіб). У залежності від сфери суспільних відносин, що є об'єктом загрози, ми можемо виділити: військову, економічну, політичну, екологічну, санітарно–епідеміологічну, культурну, інформаційну, технологічну, ядерну, пожежну, безпеку дорожнього, залізничного та повітряного руху, безпеку мореплавства та деякі інші види безпеки.
Конкретний зміст національної безпеки має діалектичну природу і визначається характером наявної чи можливої загрози чи загроз, тим самим актуалізуючи певні її складові: військові, екологічні, політичні тощо. Проблема національної безпеки конкретної держави носить індивідуальний характер і напряму залежить на тільки від теперішнього геополітичного становища країни але й від історичних, політичних та правових аспектів виникнення та розвитку країни протягом усього її існування (особливо це характерно для "молодих", таких як Україна, країн). Подібні аспекти включають у себе характер та зміст основної національної ідеї, наявність історичних загроз та супротивників у вигляді сусідніх країн. Для прикладу можна навести Францію, частина ядерних сил стримування якої була націлена на територію Федеративної Республіки Німеччини, що вважалася однією з найбільш вірогідних супротивників до початку 90–х pp., і це, не дивлячись на те, що з середини 50–х pp. обидві країни були членами НАТО, Європейського Економічного Союзу і не мали територіальних претензій.
У цілому, політика національної безпеки держави спрямована на зменшення та уникнення наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави у відповідності до її цілей і є частиною національних інтересів держави. Характеризуючи поняття національних інтересів, необхідно усвідомлювати, що інтерес взагалі – це "об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети". Ми маємо можливість визначити таку структуру інтересу: конкретні об'єктивні умови існування суб'єкту цього інтересу, суб'єктивна система цінностей, яка обумовлює конкретні завдання та необхідність їх досягнення і, нарешті, конкретна ціль (завдання) що стоїть перед суб'єктом. Таким чином, у той час, як зміст національної безпеки виражається в стані захищеності держави, її громадян та їх життєво важливих інтересів від різного роду загроз, поняття національних інтересів якраз і відбиває зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства і держави на конкретно–історичному етапі розвитку. Національні інтереси можна визначити як "інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави, як компроміс у поєднані запитів кожної людини і суспільства в цілому".
Державна політика завжди виражає і представляє певний спільний інтерес, і митна політика як складова її частина є виключенням. У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових справ по заявах суб'єктів господарської діяльності).
Категорія національних інтересів носить системний характер в тому розумінні, що з одного боку вона є основою для визначення цілей і напрямків державної політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому, а з іншого – в тому, що сам зміст національних інтересів формується в процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх і внутрішніх об'єктивних факторів, у формуванні змісту національних інтересів приймають участь всі інститути держави, суспільства, окремі громадяни. Подібна ситуація вимагає комплексного підходу до формування національних інтересів та характеризує його як досить складний процес, оскільки при визначенні єдиної загальнонаціональної системи потреб (інтересів) необхідне врахування інтересів і потреб різних за характером суб'єктів (держави в цілому, її органів та інститутів, суспільства, суспільних індивідів). Нерідко подібні інтереси можуть бути радикально протилежними і можуть вступати в конфлікт. Для уникнення таких конфліктів і необхідне існування базових національних та державних цінностей, які, як правило, формалізуються в нормах головних законодавчих актів держави. Вперше у законодавчій практиці України питанню національної безпеки та національних інтересів було приділено увагу в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Зокрема, розділи VII та IX Декларації були присвячені питанням екологічної та зовнішньої і внутрішньої безпеки відповідно, хоча необхідно зазначити, що питання безпеки в цьому нормативно–правовому акті не були достатньо розроблені, і в першу розглядалися питання системи державних органів щодо забезпечення відповідних видів безпеки. Але це був документ, так би мовити, перехідного періоду.
Згаданий комплексний підхід та досягнення консенсусу щодо визначення конкретних національних інтересів передбачає урахування багатьох політико–правових, економічних, історичних, моральних факторів. Основою національних інтересів, як вже говорилося вище, є триєдина система, що включає в себе національну ідею, головні цілі та прагнення (потреби) суспільства. Нормативно–правовий вираз подібних цілей і прагнень ми можемо знайти в Конституції України, яка в даному випадку виступатиме в якості суспільного договору. У преамбулі Конституції зокрема сказано, що Верховна Рада України приймає цю Конституцію – Основний Закон України, "від імені Українського народу, громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями". Цю заяву ми можемо розглядати як визначення головних державних і–суспільних цінностей, які також знайшли своє закріплення в інших правових нормах Основного Закону як, наприклад, до базових національних цінностей ми можемо віднести збереження суверенітету та незалежності, демократичний розвиток, соціальну спрямованість держави, додержання , принципу верховенства права (ст. ст. 1 та 8 Конституції") і забезпечення унітарного державного устрою, цілісності та недоторканості державної території (ст. 2 Конституції") республіканської форми правління та принципу розподілу влад (ст. ст. 5 та 6 Конституції), захист людини, її життя і здоров'я честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності (ст. 3 Конституції). Додержання подібних базових принципів при визначенні головних національних інтересів та напрямів державної політики є конче необхідним саме для молодої держави, якою є Україна, оскільки вона ще не має сталої політичної та правової системи, яка мала б забезпечити стабільність та спадкоємність її розвитку.
Висновки
Отже, митна політика являє собою певний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування митних кордонів та забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки держави у зовнішньоекономічній сфері.
Засоби державного впливу на зовнішньоекономічні відносини застосовуються щодо правових відносин, що виникають при переміщенні товарів, інших предметів та транспортних засобів через митний кордон України. Такий спосіб реалізації митної політики засновано на критерії територіальної юрисдикції, до складу якої входять права держави обкладати податками будь–яку особу чи підприємство, що знаходяться на його території та вимагати від них виконання вимог правових норм цієї держави (правомірної поведінки).
митна політика визначає роль митних органів конкретної держави в міжнародному співробітництві щодо вирішення деяких глобальних завдань, які постають перед світовим співтовариством. Серед таких проблем треба відзначити підтримання міжнародної безпеки, а саме контроль та боротьбу з незаконним переміщенням зброї, радіоактивних та токсичних речовин та так званих "критичних технологій", підтримання міжнародних економічних санкцій, підтримання екологічної безпеки та боротьбу з міжнародною злочинністю, в першу чергу з контрабандою наркотичних засобів У формуванні митної політики виражаються інтереси держави та суспільства в цілому (національні інтереси) та інтереси окремих фізичних та юридичних осіб (наприклад, при проведенні антидемпінгових справ по заявах суб'єктів господарської діяльності).

Список використаної літератури
Азаров М.Я. Довідник “Все про податки”,2000.
Василик О.Д. Державні фінанси України: навч. пос.–К., 1997
Ващенка В.В. Митно–тарифне регулювання зовнішньо-економічної діяльності // Фінанси України.–2000. – №3.– с.40–47.
Ващенко В. Митно–тарифне регулювання в Україні // Митна справа.–2001.–№4.–с.16–24.
Візьонок Г. Про деякі питання адміністрування державного мита // Вісник ПСУ. 2001.–№38–с.49–55.
Ківалов С., Кормич Б. Митна справа та національна безпека // Митна справа.–2001.–№4. с.3–16.
Ківалов С.В. Митна політика як важлива складова державної політики // Митна справа.–2001.–№1. с.3–5.
Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30 т. 141.
Митний кодекс України від 12 грудня 1991 p. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 16. - Ст. 203.
Політологія / За редакцією О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка - Київ: . Академія, 1998.
Постанова Верховної Ради України "Про концепцію (основи державної політики) національної безпеки України" від 16 січня 1997 p. № 3/97-ВР // Голос України. -1997. - 4 лютого.

Категория: Рефераты | Тема: Митна політика України | Добавил: Настена
Просмотров: 258 | Загрузок: 64 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]