Культура первісної епохи | Рефераты | Культурология этика эстетика | Каталог работ
Дипломы, курсовые, рефераты в Киеве
Главная » Каталог бесплатных работ » Культурология этика эстетика » Рефераты

Культура первісної епохи
[ Скачать с сервера (73.3Kb) ] - Язык работы: украинский16.02.2011, 15:50
www.diplomservis.com
===

Реферат на тему:
Культура первісної епохи
«Доісторія — це велична реальність, бо в ній виникла людина, однак ця реальність нам … невідома. Але як тільки ми ставимо собі питання, що ми, люди, власне таке і намагаємося знайти відповідь у пізнанні того, звідки ми прийшли, ми відразу звертаємось до доісторії, намагаючись проникнути в її глибини. Темрява цих глибин містить принадну силу, ми линемо до них, але нас завжди чекає розчарування, зумовлене неможливістю їх пізнати», — писав німецький філософ Карл Ясперс [38, c. 68].
Загадковість доісторичних часів полягає в першу чергу в нез’ясованості питань про походження людини та появи перших ознак її діяльності на Землі.
Майкл Кремо і Річард Томпсон, спираючись на археологічні знахідки, стверджують, що людство на нашій планеті існує не 2, 3 або 4 млн років, як досі вважалося, а в тисячу разів довше — 2—3 млрд [11]. Еріх фон Денікен — один з аматорів так званого палеоконтакту — зібрав досить багато доказів того, що Землю відвідували представники інших цивілізацій [5]. Його висновки багатьох переконали, викликали достатньо критичних нарікань, але самі факти — малюнки в пустелі Наска, доісторичні моделі літаків, великі досконалі кам’яні кулі в Латинській Америці та інші свідчать про те, що історія людства не однолінійна, як намагалися подати її еволюціоністи ХІХ ст.
Таємниці історії Землі, людської культури продовжують хвилювати не тільки вчених та дослідників, а й широку аудиторію читачів газет, глядачів ТВ, студентів і школярів. Як «претенденти» бути колискою земної цивілізації в публікаціях ЗМІ та телепередачах розглядаються Едемський сад, Атлантида, печери Тибету, Лемурія, Центральна Африка, далекі зірки (Сіріус або Оріон) і близькі планети. Наші пращури уявляються мавпами, андрогінами, безтілесними духами, космічними прибульцями, триокими істотами.
Гуманітарна наука досить неодностайна у своїх висновках щодо минулого. Особливо коли ми говоримо про різні форми наукових досліджень — такі, як філософія, археологія, культурологія, біологія, генетика і т. д. Але це не позбавляє від необхідності саме науково досліджувати минуле людської культури, так звані первісні її форми, тим більше що багато з них продовжують існувати на планеті і зараз, поряд з високорозвиненими технологіями.
Одним з піонерів цієї галузі знань був Льюїс Генрі Морган (1818—1881) — американський етнограф, засновник наукової антропології, який досліджував родоплемінну організацію індіанців («Давнє суспільство», 1872). Соціальні та економічні особливості доісторичного людства знайшли відображення у вченні Карла Маркса (1818—1883) та Фрідріха Енгельса (1820—1895). У їхньому трактуванні певні риси первіснообщинної формації, позбавленої експлуатації, мали повторитися на якісно вищому рівні в завершальній стадії розвитку людства — комунізмі. Еволюціонізм ХІХ ст., одним з джерел якого була теорія походження видів Чарльза Дарвіна (1809—1882), убачав у первісній добі певні зародки наступного розвитку людства. «Від Дикунства через Варварство до Цивілізації», — так стисло це висловив Л. Г. Морган. Еволюціонізм у розгляді «доісторичної» культури та фольклору притаманний працям Едварда Бернетта Тейлора (1832—1917) («Первісна культура») і Джеймса Джорджа Фрезера (1854—1941) («Золота гілка»).
На основі досить однобічного розуміння прогресу (як суспільного, так і біологічного) деякі мислителі (Герберт Спенсер (1820—1903), Жозеф Гобіно (1816—1882)) робили висновки про еволюційну досконалість людини сучасної, передусім європейської, у порівнянні з людиною первісною та представниками інших рас. Відповідно культури так званих «відсталих» народів часто розглядалися з позицій античних та європейських естетичних ідеалів, і результатом такого підходу був висновок про ущербність їх доробку. Ці ж тенденції позначалися і на розгляді духовного світу первісності. Французький етнолог та філософ Люсьєн Леві-Брюль (1857—1939) увів поняття «пралогічного мислення», в певному сенсі нижчого за логічне, притаманного, на його думку, первісному людству та нецивілізованим народам.
Проте існували й інші підходи до тлумачення «первісного матеріалу», важливою рисою яких було намагання подолати зверхність в оцінках первісної людини та її світогляду.
Французькі соціологи Еміль Дюркгейм (1858—1917) та Марсель Мосс (1872—1950) зробили акцент на аналізі конкретних інститутів, таких як тотемізм та форми обміну і дарування. У центрі концепції Мірчі Еліаде — феномен сакрального в давніх суспільствах. Антрополог та етнограф Клод Леві-Строс (1907—1986), підкреслюючи своєрідність первісного, міфологічного мислення, говорить про притаманну йому і втрачену пізніше єдність чуттєвого та раціонального. Зігмунда Фрейда (1856—1939) цікавить первісна міфологія, як, до речі, і його учня та опонента Карла-Густава Юнга (1875—1961). Розгляд давньої міфології вони використовують, щоправда, кожен по-своєму, для тлумачення психіки людини сучасної.
Несподівана можливість зустрічі з минулим спіткала в 1911 р. американського антрополога Альфреда Кербера та його колег — вони кілька років спілкувались з останнім представником «кам’яного віку», індіанцем племені яна на ім’я Іші (див.: Т. Кребер. «Иши в двух мирах»). Іші доброзичливо і дивовижно вітався з відвідувачами музею, де він фактично мешкав: «Чи всі щасливі?» — і охоче демонстрував способи обробки каменю, виготовлення стріл, добування вогню.
Великий обсяг даних про первісні форми культури накопичено етнографами і сміливими мандрівниками, такими як Девід Лівінгстон, Микола Миклухо-Маклай, Тур Хейєрдал та ін. Не меншу відвагу треба мати і тепер для того, щоб вивчати побут та звичаї так званих «колискових» народів, подовгу живучи серед них, як це робить росіянин Віталій Сундаков.
Але все ж таки головним джерелом інформації про первісність на планеті залишається археологія. Видатні вчені — родина Лікі (батько — Сеймур Безетт (1903—1972), мати — Мері, сини — Джонатан та Річард) відшукали багато залишків найдавніших людей, в т.ч. знаменитий череп з Ефіопії. Їх знахідки свідчать про можливу появу наших пращурів саме в Африці.
Т. Хейєрдала вважають одним з батьків експериментальної археології. Він реконструював плоти та кораблі давніх епох і здійснив кілька подорожей за маршрутами мореплавців минулого. Дослідники-експериментатори в ХХ ст., одягнені в шкури та озброєні кам’яними сокирами, поринули в минуле, намагаючись відтворити життя первісних людей, і таким чином підтвердити або спростувати «кабінетні» гіпотези. Ентузіасти займалися обробкою шкіри, будівництвом хиж, добуванням вогню та приготуванням їжі, виготовленням знарядь праці з каменю, кістки, дерева, полювали, відтворювали звучання первісних музичних інструментів.
Майданчики для експериментів археологи створюють і тепер, продовжуючи знаходити і досліджувати реальні стоянки первісної людини.
Вітчизняна археологія має у своєму розпорядженні численні пам’ятки палеоліту та неоліту. Найбільш відомі та описані в літературі це: Кирилівка — стоянка на території сучасного Києва, тут збереглися крем’яні знаряддя праці, скупчення кісток, які використовувались при спорудженні наметоподібних жител; Кам’яна Могила (Запорізька обл.) — найдавніше святилище, знайдене у Східній Європі; Амвросіївка (Донбас); Мізин, Пушкарі (Чернігівщина); Киїк-Коба (Крим).
Комплекси стоянок належать до певних палеолітичних та неолітичних культур: в Україні це Королевська та Молодовська (Західна Україна, р. Прут), Білогорська (Крим), Дніпро-Прип’ятська, Гірсько-Кримська, Сурсько-Дністровська культури та ін.
Відкривали та досліджували давні поселення України в першу чергу вітчизняні вчені, такі як енциклопедист Михайло Максимович (1804—1873); Федір Камінський (1845—1891) — археолог, першовідкривач українського палеоліту; Федір Вовк (Волков) (1847—1918) — археолог та антрополог, який досліджував Мізинську стоянку; Вікентій Хвойка (1850—1914) — археолог, першовідкривач Трипільської культури, провів успішні розкопки Кирилівської стоянки; Василь Ляскоронський (1859—1928) — археолог, досліджував неолітичні стоянки, позначив на карті Змієві вали; Вадим Щербаківський (1876—1957) — автор книги «Кам’яна доба в Україні» (1947); Петро Єфименко (1884—1969) — досліджував Мізинську стоянку («Первісне суспільство»); Михайло Рудинський (1887—1958) — археолог, дослідник палеолітичних, неолітичних стоянок («Кам’яна могила» (1961)); Микола Чмихов (1954—1994) — археолог, розробив оригінальні схеми історичного розвитку людства. Зараз продовжують археологічні та аналітичні дослідження Леонід Залізняк («Нариси стародавньої історії України» (1994)), Юрій Шилов («Прародина ариев» (1995)), Дмитро Телегін («Мезолітичні пам’ятки України» (1983)) та ін.
Наука ХХ ст. принесла не тільки нові археологічні розвідки первісної доби, а й залучила до аналізу «доісторії» такі галузі знань, як генетика, етологія, семіотика, комп’ютерне моделювання. Але багато проблем все ж лишаються невирішеними, як, наприклад, питання про співвідношення біологічного, соціального, культурного, природного та «людського» в людині. Ось як наприкінці ХХ ст. підсумовує досвід осмислення «феномена людини» Едгар Морен у книжці «Природа людини»:
«Необхідно перестати зводити людину до homo faber та homo sapiens. Homo, який приніс із собою у світ магію, міф, маячню, наділений одночасно розумом та безглуздям: sapiens-demens. Треба вийти за межі біологізаторських, надприродницьких концепцій та соціологізму і почати підходити до людини з допомогою поєднання між собою вершин трикутника вид — індивід — суспільство. Як можна не помітити, що найбіологічніші явища — секс та смерть — у той самий час найбільше насичені символами культури… Людина за своєю природою — істота культурна, оскільки вона за своєю культурою — істота природна».
Традиційні для науки ХХ ст. погляди на походження людини та культури такі. Антропогенез — тобто становлення людини — налічує кілька основних стадій. Австралопітеки (5—1 млн років тому), Homo habilis (людина вміла) (2—1 млн років тому), Homo erectus (людина випростана) (1,5—0,2 млн років тому), Homo sapiens neanderthaleusis (неандерталець) (300—30 тис. років тому). Кроманьйонці (так назвали цей вид за місцем першої знахідки їх залишків — гроту Кро-Маньйон на півдні Франції) з’явилися від 40 до 35 тис. років тому, були високими на зріст (1,70—1,80 м), стрункими, міцної статури, мали витягнутий вузький череп. Майже в усьому вони були подібні до сучасної людини. Припускають, що в них було розвинене мовлення. Саме кроманьйонців уважають першими представниками виду Homo sapiens sapiens.
Стадії первісної культури співвідносять з періодизацією кам’яного віку: палеоліту, мезоліту та неоліту. Палеоліт складається з кількох періодів — шельського, ашельського, мустьєрського (нижній палеоліт) та оріньякського, солютрейського, мадленського (верхній палеоліт).
Головними заняттями людини раннього палеоліту (його початок — 700 тис. років тому) були мисливство, рибальство, збиральництво. Для цього виготовлялись знаряддя праці та зброя з каменю, кістки, ножі, рубила, сокири, наконечники для списів та гарпуни. На цьому етапі з’являються перші види житла — печери та хижі.
Тасманійці — народ, який зберіг до ХІХ ст. побут та звичаї, найбільш наближені до тих людей, які існували в нижньому палеоліті. Тасманійці використовували такі знаряддя та зброю: кам’яне ручне рубило, гостроконечник, дерев’яні — спис, дубину, лопатку для відривання молюсків від скель. Крім того, вони виплітали мотузки та кошики з трави або волосся. Вогонь видобували тертям. Виготовляти складені знаряддя, наприклад додавати до кам’яного рубила дерев’яну рукоятку, вони не вміли.
Кроманьйонці з’являються у верхньому палеоліті (40 тис. років тому), і тоді ж відбуваються зміни в первісному виробництві. З погляду на матеріальне виробництво як на систему, вирішальною відмінністю верхнього палеоліту від нижнього є поява складених знарядь праці. Верхній палеоліт — це доба появи скельного живопису, рельєфів, прикрас, шиття і складених зброї та знарядь праці. Для добування вогню використовували тертя дерева об дерево або інші технології. Наприклад, механічний «палеолітичний» пристрій, сконструйований археологом С. Семеновим: дерев’яне свердло з одного боку притримують каменем, з другого воно встромляється в деревину, а посередині приводилося в дію петлею з тятиви, яка при пересуваннях лука розкручувала свердло. Також для добування вогню використовували камінь — кварц, кремінь, гірський кришталь. У багатьох племенах вогню не давали загаснути, постійно підтримуючи горіння.
Головною подією первісної доби вважають так звану неолітичну революцію Х—ІІІ тис. до н. е., коли з’являються землеробство та скотарство. Іншими ознаками цієї епохи неоліту є поява шліфованих та свердлених знарядь з каменю і виготовлення кераміки. Гордон Чайлд, підкреслюючи значення цього етапу розвитку людства, зауважив: «Суспільства привласнюючої економіки живуть за рахунок природи, а зорієнтовані на відтворююче господарство — співробітничають з нею».
Для виникнення землеробства необхідною була наявність трьох умов. По-перше, зростання в певному регіоні таких видів рослин, що за своїми ботанічними властивостями піддавались штучній селекції та могли бути одомашненими. По-друге, накопичення інформації про якості рослин та способи їх збирання. Це було можливим у тих спільнотах, які традиційно займались збиральництвом. По-третє, перехід до осілого способу існування поблизу водних джерел, інтенсивне використання ресурсів цих водоймищ, тобто розвиток рибальства.
Такі умови склалися в Передній Азії, регіоні активного збирання та рибальства, близько Х тис. до н. е. Згодом землеробство і скотарство поширюються в Азії, Європі, Північній Африці.
Неолітична революція на теренах України охоплює період з VII по III тис. до н. е. Тоді було сформовано стадо одомашнених тварин, до якого на першому етапі входили велика рогата худоба, та свині. Цікаво, що з кількох тисяч видів тварин на планеті доместікованими стали лише близько 50 видів, а першою одомашненою твариною найімовірніше був собака.
На землях України в неоліті виділилось три зони господарювання — у південно-західній та західній частинах: мисливсько-тваринницько-землеробська; у південно-східній — мисливсько-тваринницька; у північній — мисливсько-рибальська. Наприкінці неоліту виробниче господарство з’являється і на Півночі України.
Важливою рисою неоліту було гончарство. Посуд з дерева та м’яких порід каменю замінює кераміка. У Східній Європі вона виготовлялась зі спеціального тіста, до складу якого входила глина, пісок, гранітне кришиво, товчені черепашки, рослини.
У цей період зароджується ткацтво, яке по суті було плетінням, поки на межі неоліту та віку металу не з’явився ткацький верстат.
Зрозуміло, що повсякденне життя первісної людини дуже відрізнялося від сучасного побуту, в якому є багато надбань цивілізації. Але житло, їжа, родина, соціальна організація, правові процедури, виховання, техніки тіла, поховальні обряди — усе це виникло в палеоліті, і лише трансформувалось (іноді не значною мірою) протягом історії.
Форма, будівельні матеріали, функціонування житла на різних ступенях розвитку людства залежали від клімату, природного оточення, соціальної організації спільноти, її міфології.
Першими відомими видами житла були печери та покриті гіллям ями. Одну з перших печер, яка була оселею людям 60 тис. років тому, знайдено у Вірменії. У Криму збереглися середньовічні печерні міста караїмів — Чуфут-кале та Мангуп-кале. Деякі племена Азії та Америки і дотепер живуть у печерах.
Першим кроком у напрямі розвитку та ускладнення організації житла можна вважати будівництво куренів. Африканці — кафри, ваганда та зулуси — будують свої хижі, вкопуючи по колу віти, верхівки яких зв’язують, таким чином стіни переходять у дах. Деякі народності будують хижі з віт безпосередньо на деревах.
Певним удосконаленням куреня можна вважати каркасні хижі, у яких пальмова солома, оплітаючи каркас, утворює стіни. У Судані таку хижу обмазують глиною. Також каркаси виготовлялись з кісток великих тварин. Такі каркаси обтягувалися шкурами, які закріплювалися з допомогою шкіряних ременів. На березі Дністра археологи знайшли одне пізньопалеолітичне овальне з 15-ма вогнищами і площею близько 70 кв м житло з кісток мамута.
У Південно-Східній Азії в будівництві широко застосовувався бамбук. Тут переважає прямокутна форма оселі, на відміну від Африки, а сама будова може бути досить великою — наприклад, у новогвінейських хижах для хлопчиків мешкало до 50 підлітків.
У регіонах з вологим кліматом, на узбережжях хижі будували на пальових платформах. У такий спосіб можна було захиститись не тільки від стихії, а й від ворогів. Захисна функція давньої оселі спонукала до пошуку нових матеріалів — наприклад, дернової цегли. У мексиканців-пуебло, звичаї яких досліджував Морган, існували дернові будинки-фортеці та навіть будинки-міста.
На Півночі клімат зумовив появу та збереження протягом тисячоліть чумів, яранг та юрт. Видатний мандрівник та дослідник Півночі Р. Амундсен навчався в ескимосів будувати іглу — традиційне житло зі снігових цеглин.
У поселенні Скара Бре (Шотландія) було знайдено «меблі» 5000-літньої давнини. Вони являли собою кам’яні ліжка та скрині для збереження риби.
Спільним для будівель різних регіонів та епох є чільне місце вогню та вогнища, яке розташовувалося в оселі або в центрі давнього поселення. Також всім давнім будівельним традиціям притаманна схожа обрядність, що передбачала жертвопринесення та символізацію певних частин житла. Так, гребінь (або коньок), який вінчає дах української хати, нагадує про давні жертвопринесення (коня, іншої тварини або птаха), які передували будівництву оселі. Звичаї, пов’язані з оселею, пізніше тісно переплелися з культом предків, а деякі з них частково збереглися до нашого часу, особливо коли оселя стає місцем проведення обрядів, пов’язаних з народженням, смертю чи шлюбом.
У кам’яному віці вже були відомі чай, кумис, квас, мед, більшість вживаних зараз злаків та плодів. Люди вміли пекти хліб у вигляді коржів, смажити та консервувати м’ясо та рибу. Пальмове вино, пиво також входили до «первісного меню», як і паління тютюну. Хоча, зрозуміло, раціон мешканців кожного регіону не був надто різноманітним і містив лише місцеві культури та страви з них. Цікаве ставлення до необхідних сучасній людині приправ, наприклад, до солі. Деякі народи не вживали її зовсім (ескімоси), а в деяких регіонах вона була справді дорогоцінною.
В Ефіопії ще в ХІХ ст. можна було купити наречену за 100 кубиків солі, а в 1936 р., коли італійці зайняли Аддис-Абебу, у сейфах національного банку поряд із золотими «цеглинами» знайшли сіль.
Родинна та соціальна організація давніх спільнот має дві основні тенденції: перехід до парної (моногамної) сім’ї від різних видів полігамії та утвердження роду (переважно патріархального) як основної форми соціальної організації первісної спільноти. Триває дискусія про співвідношення матріархальних та патріархальних інститутів на різних етапах того періоду.
У первісну добу виникають і перші юридичні процедури: звинувачення, покарання, виправдання. Племена Півдня Африки для вирішення суперечок та перевірки справедливості звинувачення в злочині використовували такий спосіб: підозрюваний повинен був пройти певне небезпечне випробування, наприклад, на Мадагаскарі відомий звичай — треба витягнути з окропу камінь. Якщо підозрюваному це вдається, він уважається невинним.
У дослідженні феномену дитинства важливе місце посідає інститут ініціації — система ритуалів соціалізації юнаків та дівчат у громаду дорослих. Ведучи мову про дитинство, треба зазначити, що перші ігри та іграшки виникають ще в палеоліті.
М. Мосс досліджував так звані техніки тіла, і дійшов висновку, що способи сидіння, сну, бігу, плавання, сексу, гігієни, масажу, танцю почали відрізнятися в представників різних регіонів світу вже в первісну добу. Він підкреслював важливість осмислення технік тіла для етнографії та соціології і навіть запропонував класифікувати народи за способами сидіння — або навпочіпки, або на якомусь пристрої (лавці, подушці).
Поховальні обряди дуже різноманітні за типами поховань — мерців ховали сидячи, стоячи, спалювали, лишали диким звірам та ін. М. Миклухо-Маклай пише про звичаї населення Нової Гвінеї: «….тубільці лишають небіжчиків гнити в хижах. Коли людина помирає, її тіло в сидячому положенні оплітають листям кокосової пальми у вигляді корзини, біля котрої дружина померлого повинна підтримувати вогонь протягом двох або трьох тижнів, поки труп повністю не розкладеться і не висохне… Трупи померлих дітей підвішують у невеликих корзинах під дахом хижі. Описаний спосіб поховання зазвичай супроводжується багатьма обрядами…» («На берегах Маклая», с. 293).
До інших важливих сфер дослідження первісної культури відносять становлення інститутів власності, виробництва та обміну, медицини, військового мистецтва, полювання, а також мистецтва та духовної культури, які ми розглянемо нижче.
Закінчується кам’яний вік з появою металів та техніки їх виплавлення. З винайденням нових матеріалів, в першу чергу бронзи та заліза, виробнича діяльність людей у більшості її сфер змінюється.
Послідовно мідний, бронзовий і залізний віки принесли відокремлення ремесла від землеробства та скотарства, появу писемності — її джерелами були малюнки-піктограми та різні види передавання знаків, які існували ще в палеоліті. Родова та племінна організація поступається місцем першим державним утворенням.

Мистецтво. Стосовно початку художнього, мистецького освоєння світу людиною в палеоліті дослідники висловлюють кілька гіпотез.
Іноді поява мистецтва пов’язується зі спостережливістю давньої людини [1]. Можливо, знаходячи у створених природою формах — камінні, коренях дерев, горах образи, схожі на знайомі предмети, тварин, людей, первісний мисливець сам вирішує створити щось подібне. Кримські гори, наприклад, зберігають у назвах творче сприйняття давніх мешканців півострова, які побачили в нагромадженнях порід ведмедя, верблюда, віслюка.
Дехто пов’язує появу мистецтва з безпомічністю та страхами первісних людей, дехто, навпаки, з бажанням магічної могутності над природою. Інші дослідники вважають давню творчість засобом комунікації та соціалізації. У марксистській традиції відзначається зв’язок мистецтва з трудовою діяльністю. Ще одним з витоків мистецтва називають гру.
М. Рафаель, А. Лямінг-Амперер, А. Леруа-Гуран відзначають своєрідність та віддаленість від нас первісного мистецтва, а також те, як складно, а часом і неможливо, зрозуміти світогляд давніх людей, виходячи з аналізу творів, навіть якщо припустити певну спорідненість їх мислення зі світосприйняттям тих «колискових» народів, що існують тепер.
Синтетична точка зору, якої дотримується більшість науковців, вбачає певну єдність мистецтва первісних людей та їх матеріального і духовного життя. Так, Д. Угрінович уважає, що «…релігія та мистецтво виникли одночасно і реалізувалися спочатку в єдиній, нерозмежованій системі духовно-практичної діяльності, яку являв собою первісний міфологічний обрядовий комплекс».
На початку свого існування мистецтво було синкретичним — тобто виступало естетичною складовою ритуального дійства, яке поєднувало різні, з точки зору сучасної людини, види практик: малювання, спів, танок, екстатичні вправи, магічні замовляння, використання масок і т. д. У давньому ритуалі можна відшукати початки театру, карнавалу, храмової чи палацової церемонії, хорового співу, естрадного виступу, навіть хепенінгу.
До пам’яток первісного мистецтва насамперед відносять скельний живопис, так зване мобільне мистецтво — фарбоване каміння, статуетки, прикраси з каміння й кості, перші музичні інструменти, великі кам’яні споруди — мегаліти.

Архітектура. Давній добі сучасне людство завдячує виникненням архітектури — першими пам’ятками цього виду мистецтва вважаються складені з величезних кам’яних брил мегаліти (буквально: великі камені) — кромлехи, дольмени та менгіри. Найвідоміший Стоунхендж — вівтар, оточений велетенською кам’яною аркадою, зберігся біля м. Солсбері в Англії.
Досить поширені на морських узбережжях Європи дольмени, які скоріше за все пов’язані з культом предків, і вважалися місцем перебування душ померлих. З точки зору мистецтва і менгіри (поховальні стели), і кромлехи, і дольмени свідчать про етапи освоєння людиною простору, розподілу його на зовнішній та внутрішній і вміння створювати естетично-емоційну атмосферу.
Ще одним загадковим винаходом неоліту були лабіринти — ці геометричні «ребуси» зустрічаються і на тотемних символах Австралії і у формі кам’яних комплексів, знайдених у Європі. Наприклад, на Соловецьких островах у Білому морі розташована найбільша у світі «колекція» — 33 лабіринти, побудовані в ІІ тис. до н. е. Невисокі — близько півметра — стіни утворюють коридори, мандруючи якими людина через певний час потрапляє в те саме місце. Стосовно призначення цих споруд існують лише гіпотези, згідно з одними — завдяки своїй подібності до риб’ячих пасток вони мали сприяти багатому вилову, інше припущення пов’язує ці пам’ятки з потребою захисту місць поховань предків від небажаного відвідання ворожими «духами». Цікавим і незрозумілим є схожість індо-тибетських зображень, скельних малюнків Аргентини та глиняних табличок Шумеру і однієї з первісних споруд Кольського півострова — всюди присутні лабіринти у формі спіралі.
Живопис. Архітектурні споруди з’являються лише наприкінці неоліту, а набагато раніше — в палеоліті створюються рельєфи та скельні малюнки — петрогліфи. Саме скельний живопис складає основну «колекцію» первісних шедеврів і саме його мав на увазі мистецтвознавець М. В. Алпатов, коли писав: «Первісне мистецтво зачаровує яскравістю образів, іноді наївною чистотою… Сила та правдивість цього мистецтва настільки великі, що історики говорять навіть про реалізм первісних розписів». Але далі Алпатов пише про близькість первісних малюнків також до стилістики імпресіоністів. Дійсно, скельний живопис дуже різноманітний, і можна відшукати у ньому передчуття різних напрямів і стилів, зокрема тих, що розвивались у ХХ ст.
Петрогліфи знаходять по всій території палеолітичного розселення людей. Археологами відкрито близько 120 печер-галерей. Найвідоміші — Ніо, Труа Фрер, Ласко — у Франції, Капова печера на Уралі (Росія), Морелла да Вілла (Іспанія).
У печерних малюнках Іспанії переважають зображення людей, їх побутових занять — збиральництва, полювання. Деякі сцени розписів подані напрочуд життєво, незважаючи на схематизм людських фігур.

Битва. Скельний мал., Іспанія, Морелла ла Вілла
Близькі за змістом та технікою малюнки було знайдено в Північній та Південній Африці. На одному з них давній художник відтворив момент танцю: три жіночі постаті неначе завмерли, виконуючи «па» ритуального танцю. Кожна фігура немовби виступає варіантом іншої, розвиває та підсилює рух сусідньої. Спільний ритм поєднує три зображення, але все ж подається в різних відтінках. Можна позначити склад гармонії як динаміку, статику та пластику, але лише дуже умовно. Дивлячись на цей малюнок стає зрозумілою увага і навіть захоплення професійних музикантів, хореографів та аматорів ритмічними мистецтвами африканських народів і в минулому і в сучасності.

Категория: Рефераты | Тема: Культура первісної епохи | Добавил: Vika
Просмотров: 199 | Загрузок: 31 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]